Основним завданням сучасної системи освіти є формування гармонійно розвиненої особистості, фахівця, конкурентного на сучасному ринку праці, що вміє системно мислити, аналізувати, порівнювати, практично вирішувати поставлені перед ним життєві та професійні проблеми. Це означає, що вихованець закладу дошкільної освіти повинен уміти працювати в команді, бути ініціативним, здатним до новацій.
У змісті дошкільної освіти, окресленому Базовим компонентом дошкільної освіти, виокремлено логіко-математичний розвиток дітей, який передбачає наявність у старших дошкільників таких умінь: використання початкових логічних прийомів; доведення правильності свого міркування; здійснення вимірювання, обчислення; виявлення інтересу до логіко-математичної діяльності тощо. Отже, йдеться не про суму конкретних математичних знань, які має засвоїти дитина, а про її математичну компетентність. Оскільки дошкільня лише починає оволодівати елементарними математичними знаннями, тож доречно характеризувати його математичну компетентність як елементарну.
У вихованців формується вміння міркувати, орієнтуватися в усьому, що їх оточує, належно оцінювати життєві ситуації, приймати самостійні рішення, аргументувати свої міркування, помічати і розкривати причинно-наслідкові зв’язки в довкіллі. Усі названі вміння є складниками здібностей логіко-математичного розвитку дошкільнят. Отже, математика займає важливу роль в розумовому вихованні дітей, у розвитку мислення та їх інтелекту. У дошкільному віці мислення дитини входить у нову фазу розвитку: збільшується коло уявлень дітей і йде перебудова розумової діяльності.
Оволодіння дітьми старшого дошкільного віку логіко-математичними поняттями «число», «величина», «форма» допомагає їм повніше і більш точно сприймати навколишній світ, бо кількісні відношення – це суттєві відношення об’єктивного світу. Їхнє усвідомлення є необхідним моментом пізнавальної діяльності дитини. Лише в процесі безперервної пізнавальної діяльності, кількісних і якісних сторін конкретних множин можливе формування логіко-математичних узагальнень у старших дошкільників. Процес формування понять про кількісні відношення приховує в собі значні можливості для пізнання дітьми якісних властивостей предметів: форми, величини, числа. Педагогічні умови, що утворюють зовнішнє середовище в організації навчальної і пізнавальної діяльності дітей та визначають її результати, базуються на закономірностях їхнього внутрішнього психічного розвитку. Це потреба дитини у пізнанні оточуючого світу, рівень її актуального і потенційного інтелектуального та фізичного розвитку; домінування певних пізнавальних мотивів діяльності, які є показниками усвідомлення дитиною себе як особистості, прагнення до вдосконалення власних знань, умінь, навичок тощо. Єдність зовнішніх педагогічних умов і внутрішніх факторів – це рушійна сила розвитку особистості в будь-якому педагогічному процесі, і їх врахування є обов’язковим у створенні сприятливого освітнього середовища на всіх етапах навчання, розвитку і виховання дитини.
Можливість засвоєння логічних знань і прийомів дітьми старшого дошкільного віку розкрита в психологічних дослідженнях С. О. Ладивір, С. О. Татаринової, Л. Ф. Обухової, зокрема доведено можливість формування окремих логічних дій (серіації, класифікації, умовиводів на підставі транзитивності відношень між величинами) у старших дошкільників у процесі використання відповідної методики в умовах фронтального навчання.
Передумовою оволодіння початковими математичними поняттями у дитини є формування розумових дій і операцій, які поступово складаються на основі зовнішніх практичних дій. Цей процес здійснюється в онтогенетичному розвитку дитини. Пізнання дитиною кількісних відношень здійснюється за допомогою цілої низки її практичних і розумових дій. Без допомоги дорослих дитина самостійно оволодіти ними не може. Дії починають формуватися як зовнішні, матеріалізовані: з предметами та їхніми зображеннями (наприклад, визначаючи кількість предметів, дитина практично ними оперує). Конкретні, практичні дії з предметами є необхідним і дуже важливим моментом у пізнанні кількісних відношень. При цьому вихователь враховує необхідність включення в програму конкретного змісту відповідних дій і самого процесу оволодіння ними. Пізніше практичні дії голосно промовляються, не спираючись на предмети чи їхні зображення. Згодом дії виконуються усвідомлено, тобто стають внутрішніми розумовими. Перехід від одного рівня дії до іншого здійснюється поступово, після засвоєння попереднього рівня. Характер дії змінюється на різних рівнях розвитку дитини.
Таким чином, відповідно до підвищення рівня дій удосконалюються знання дітей. Як приклад автори розглядають зміну лічильних дій у процесі систематичного навчання. Молодші дошкільники перекладають предмети з одного місця на інше таким чином, щоб між ними збереглася певна відстань, і голосно лічать їх. Поступово ця відстань скорочується, і вони вже не перекладають, а пересувають предмети і ставлять їх поряд. Після засвоєння практичної розгорнутої лічильної дії рівень її підвищується, діти лише торкаються до предметів лічби і рахують голосно. Якщо на початку вони з силою ставлять пальчик на кожен предмет, то пізніше сила натискання пальцем на предмети зменшується, і діти лічать предмети, ледве торкаючись до них. На заключному етапі розвитку лічильних дій діти вказують на предмети лічби і голосно їх лічать. Спочатку дитина майже доторкається до предметів лічби, потім відстань між предметами і рукою збільшується. Поступово рука майже зовсім перестає рухатися, і дитина починає голосно лічити предмети без її допомоги. Згодом темп лічби збільшується, але зменшується сила голосу, він доходить до шепоту. Пізніше дія переходить у розумовий план: діти лічать мовчки, без допомоги рук. Таким чином, розвиток лічильних дій у дітей передбачає тісний взаємозв’язок практичних і розумових дій. Під керівництвом вихователя здійснюється планомірна пізнавальна діяльність дітей, під час якої в певній послідовності формуються їхні дії. Вихователь «переводить» дитину з нижчого рівня дій на вищий. З цією метою створюється ситуація, в якій за допомогою засвоєних дій не можна розв’язати завдання, а щоб його вирішити, потрібно виконати нові дії. Усвідомлення дитиною життєвої необхідності зміни дій сприяє розвитку пізнавального ставлення до своїх дій, свідомому засвоєнню знань. У процесі засвоєння дитиною основних понять найважливіше – допомогти їй поступово перейти від конкретного мислення до використання абстрактно-понятійних способів мислення. Однак намагатися досягти цього шляхом формальних пояснень, побудованих за законами логіки, даремно, оскільки логіка далека від способу мислення дитини і за своєю внутрішньою структурою зовсім для неї недоступна. Логіко-математична компетентність передбачає здатність дитини самостійно здійснювати класифікацію геометричних фігур, предметів та множин за якісними ознаками та чисельністю; серіацію, тобто впорядкування предметів за величиною, масою, об’ємом, розташування у просторі; обчислення та вимірювання кількості, відстані, розмірів, довжини, ширини, висоти, об’єму, маси, часу.
Компетентність дошкільника характеризується не тільки комплексом знань та умінь, а й ставленням до існуючих знань та готовністю використовувати їх у життєвих ситуаціях. Виходячи з цього, можна зазначити, що математична компетентність має багатокомпонентну структуру, в якій можна визначити такі основні компоненти: мотиваційний (виявлення інтересу до математичної діяльності); змістовий (наявність знань про кількість, форму, величину предметів, простір, час); дійовий (уміння використовувати знання в різних життєвих ситуаціях, здійснювати самоконтроль та самооцінку, виявляти самостійність). Стосовно вікових особливостей старших дошкільників їх логіко-математичну компетентність слід характеризувати як елементарну, але в той же час розглядати як оптимальну для цього вікового періоду.
Отже, до кінця дошкільного віку у дітей повинні бути розвинуті такі логіко-математичні компетенції: виявлення інтересу до математичної діяльності; наявність знань про кількість, форму, величину предметів, простір, час; здатність дитини самостійно здійснювати класифікацію геометричних фігур, предметів та множин за якісними ознаками та чисельністю; серіацію, тобто впорядкування предметів за величиною, масою, об’ємом, розташування у просторі; обчислення та вимірювання кількості, відстані, розмірів, довжини, ширини, висоти, об’єму, маси, часу; вміння використовувати знання в різних життєвих ситуаціях, здійснювати самоконтроль та самооцінку, виявляти самостійність. Математичний розвиток – це те, без чого дитина не може навчитись мислити, думати, уявляти, вирішувати життєві ситуації. Тому вихователь у закладі дошкільної освіти має враховувати психолого-педагогічні особливості логіко-математичного розвитку дітей і створювати для цього сприятливі умови.
Джерела: Іващенко Л. В., Журавко Т. В.
